Я – це інший Ти

А якщо б це трапилося з вами? А якщо б це ви переїхали в інше місто, перейшли в нову школу, в якій усе незнайоме і чуже: коридори, класи, вчителі, однокласники?

Чому це сталося зі мною, з моїми батьками, молодшим братиком? Чому мої друзі залишилися там, а я – біженець-переселенець? Чому все, що роблю в школі, у новому класі, обертається проти мене? Що зі мною не так? Мама каже, що треба шукати причину в собі.

Шукаю. Думаю. Аналізую.

У рідній школі, в маленькому шахтарському містечку, відчув, що щось Oleg Kybaвідбувається, 9 травня, коли всі прийшли з георгіївською стрічкою, а я відмовився чіпляти її на піджак.

Пам’ятаю фото російського танка на вулицях мого міста на стіні ВК з підписом друга :

«Ура! Наши пришли!!!»

Страшно було в бабусі на городі, коли батько, почувши постріли, штовхнув мене в яму, яку ми копали, і наказав пригнутися й сидіти тихо.

Жах – це коли в рідному тихому місті кожен день когось вбивають.

Чую плач молодшого брата, він галасує, бо почув автоматну чергу біля  нашої  дев’ятиповерхівки.

Одного ранку тато, завжди виважений і спокійний, приніс ліки, бинти, спирт, крупи, консерви, сірники. Поклав усе на стіл і сказав: «Це на той випадок, якщо буде зовсім погано». Відтоді біля дверей завжди стояв  рюкзак з теплими речами, ліками,  водою.

Вирішили не чекати, поки стане зовсім погано. Виїхали.  Мама плакала, коли збирала речі, коли їхали в автобус, поїзд. Я став біженцем-переселенцем.

У ту першу воєнну осінь я дуже хотів піти до школи. Щоб відчути, що я такий, як усі. Таке бажання вчитися було хіба що коли йшов у перший клас. Батьки постійно кажуть: «Треба гарно вчитися, щоб вступити до інституту. Усе в твоїх руках. Нам нема на кого надіятися». Я все розумію. Стараюся. Тільки не все залежить від мене. Парадокс, але ТАМ я став чужим, а ТУТ не став своїм.

Зі своїми старими друзями часто граю в танчики, спілкуємося в скайпі. Про футбол, ігри, зараз про олімпіаду. Недавно мама спитала, чи хочу я додому? Відповів, що в питанні немає смислу, бо все одно не повернемося. Чесно кажучи, повернувся би. У те старе мирне життя. Але це був би тест-драйв на декілька днів. У тому минулому вже  жити не хочу. Є справи цікавіші.

Чи є в мене друзі? Так, є. Але не в школі. Якось не склалося. Із новими приятелями гуляю, тренуюся в спортзалі, плаваю в річці, спілкуюся на звичні буденні теми. Зрозумів для себе: справжніх друзів важко знайти, а приятелів і товаришів може бути багато. Не варто підлаштовуватися  під того, кому ти не симпатичний. Треба сприймати і приймати людину такою, якою  вона є. І це чудово! Життя – це картина, у яку кожна зустріч, кожне знайомство, подія додають свої фарби. І головне – пишеш її ти!

Я побачив і відчув війну. Відчув біль і страждання рідних. Втратив і знову знайшов друзів. Люблю футбол. Граю в танчики. Слухаю Imagine Dragons. Стану програмістом. Люблю Батьківщину і пишаюся, що я – українець. Знаю, що батьки і братик будуть пишатися мною.  Я – такий, як ТИ. Я – це інший ТИ.

Олег Киба

Leave a Comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *